Так стверджує Іван Довгалюк, студент третього курсу факультету сучасних інформаційних технологій одного із престижних польських вишів. Чим саме привернуло увагу українського хлопця навчання закордоном і якими секретами він поділиться з вами , читайте далі у статі.

Анна Шандера, репортер: Іване, розкажи нам, будь-ласка, чому ти вирішив навчатися в Польщі?

Іван: Мені завжди подобались польська мови і культура, але у своєму рідному місті не мав можливості, щоб пізнати їх належно. Коли закінчив середню школу вдома на Україні, то навіть не мав і гадки, що здобуватиму освіту закордоном. Однак вступивши до вітчизняного вузу і провчившись там два роки зрозумів, що така освіта не для мене. Я не вважаю, що відвідування усіх лекцій і докладне занотовування викладацьких виступів у конспект, а потім його бездумне зазубрювання може принести високий результат. Я  віддаю перевагу само опрацюванню, а також мені до вподоби більш практичні види навчальної діяльності, які значною мірою є популяризовані закордоном. На жаль далеко не всі вищі навчальні заклади нашої країни схиляються до цієї думки. Республіка Польща є однією з найкраще розвинених європейських країн у питаннях освіти, до того ж знаходиться найближче до нас. Тут я повністю проявив себе, мені – цікаво, а ще не потрібно ні за що платити, все здобувається знаннями та наполегливістю. Скоро я влаштовуюсь на роботу. Тут значно легше її знайти навіть студенту з незакінченою вищою освітою.

А.Ш: Як часто навідуєшся додому?

І.Д: Зазвичай приїжджаю тричі на рік, на Різдво, у лютому та влітку. Часом випадає вирватись на Великдень. З цим немає жодних проблем, головне самому з розумінням поставитись до того, де ти знаходишся і чітко знати свою мету. Вчитися абияк тут не вдасться. У польських вишах дуже серйозно з дисципліною і академ заборгованостями.

А.Ш: Що ти пригадуєш про перший день перебування у Польщі?

І. Д: Було дуже одиноко. Я нікого не знав, а в голові була мішанина. Перших два тижні я усе розумів, але сказати хоч щось польською мовою не вдавалось. Вже аж у другому навчальному семестрі я розговорився.

А.Ш: А чи були при твоєму університеті мовно-адаптаційні курси для студентів, які приїхали з-за кордону?

І. Д: Три роки тому, коли я вступив до нього, їх ще не було, але минулого року силами власне українських студентів їх було організовано. Першокурсники задоволені, адже протягом двох місяців, вересня і жовтня вони мають змогу призвичаїтись до мови, навчитися грамотно писати, читати, розмовляти.

А.Ш: Іване, розкажи нам, будь-ласка, де ти живеш?

І. Д: Живу у гуртожитку, для студентів-іноземців, котрі добре здають екзамени, надається 50-ти % знижка.

А.Ш:Що побажаєш вступникам з України?

І. Д: Бути впевненими у власних силах!